2007 рік є знаковим для постаті Леся Курбаса, адже 25 лютого 2007 року виповнюється 120 років від дня народження митця та 70 років з дня смерті.
Постать Курбаса в українському і європейському часопросторі є надзвичайно вагомою. Але сказати “вагомою” означає не осягнути цілком того, що Курбас зробив для розвитку українського театру. Влучніше буде сказати: Курбас – планета у театральній галактиці, цілий космос, який ще тільки маємо відкрити.
Лесь Курбас народився в сім’ї галицькиї професійних акторів Ванди і Степана Курбасів. Високообдарований юнак до вступу у Львівський університет уже знав кілька іноземних мов, зокрема польську, німецьку, англійську, французьку, італійську. А ще у восьмому класі Лесь Курбас засів за норвезьку, заради Ібсена. А далі був Відень, де Курбас вивчав германістику, славістику, філософські та теологічні студії.
Юність Курбаса збіглася з бурхливими часами доби модерну. Тривали дискусії та суперечки навколо призначення людини. Прихильники теорії Гордона Крега проголошували відмову від недосконалості людини на користь безвідмовної маріонетки, кубісти заявляли про несприйняття предметного світу, який обманув людину, хтось шукав порятунку у мистецтві древніх, а хтось звертався до містики та магії. Образ цілісного життя подрібнювався. У бурхливому вихорі та потоці думок, у суцільній невизначеності важко було знайти орієнтири, які б вивели людину із хаосу протиріч. Як і багатьом у ті роки, Курбасові здавалося, що змінити світ може лише мистецтво: “...там, де у людини в серці є мистецтво, там не може, і не сміє бути стоячої води. Бо мистецтво дає людині тривогу і неспокій”.
Отже, першою “тривогою та неспокоєм” Курбаса став “Молодий театр” (1916-1919) у Києві, який оголосив війну театральній рутині, штампам, ідейно-художній безхребетності. Ці авангардистські настрої, сповідувані Курбасом та молодотеатрівцями, аж ніяк не відкидали творчих здобутків попередників. Навпаки, тенденції, запроваджені корифеями (М. Кропивницьким, І. Тобілевичем, М. Садовським, П. Саксаганським), і надалі втілювалися у роботі “Молодого театру”. Зокрема, ідеї щодо “невикривленості” актора, інспіровані М. Садовським.
У 1919 році “Молодий театр” було злито з театром Української Радянської Республіки ім. Т.Г.Шевченка, після чого діяльність молодотеатрівців поступово припинилась.
Наступною мистецькою креатурою Леся Курбаса був театр “Березіль”, у якому продовжувалися оригінальні, на межі епатажу, експерименти з творами української та світової літератури. Не зайвим тут буде згадати про співпрацю Л. Курбаса з Миколою Кулішем та спільну роботу над фантасмагорійно-абстрактною п’єсою “Народний Малахій”, народною комедією “Мина Мазайло”, психологічною алюзією “Маклена Граса”. Властиво, цей період можна вважати апогеєм творчої динаміки українського театру 20-х років.
Проте, політичні умови України вимагали від Курбаса більш “злободенної поведінки”, бо ж і митцю треба будувати соціалізм, – нагадувала влада.
Настав останній сезон1932-1933 рр. Україна впала в кому. Цей рік став роком Голодомору, політичного пригноблення української нації. Критика “Березоля” все частіше набували політичного характеру. Вже вистрілив собі у скроню один із лідерів українського відродження М.Хвильовий. Та й не забарилася розправа із Курбасом, якого звинуватили у приналежності до т.зв. контрреволюційної “Української військової організації”, яка нібито готувала замахи на Постишева, Косіора, Балицького. І саме за ухвалою цієї “особливої трійки” 3 листопада 1937р. пролунав 1111-ий постріл, який обірвав життя одного з найяскравіших представників інтелігенції XX століття Леся Курбаса. Згодом цю добу назвуть Відродженням з подальшим коментарем – Розстріляне. А розстріл радянські кати приурочили до 20-х роковин Великої Жовтневої Революції...